Голодомор - трагедія українського народу
Волелюбний і незламний народ України неоднаразово намагалися знищити. Знищити за будь-яку ціну. І в 1930-х роках комуністичній владі це майже вдалося. Використовуючи один із найбезжальніших способів – масовий голод, Радянський Союз хотів придушити голоси незгодних. За різними оцінками кількість померлих від Голодомору становить від 4 до 7 мільйонів людей.
Причини голоду
«Голодомор не був штучно організований владою – Голодомор став наслідком неврожаю. Та й самого Голодомору не було, адже населення України невпинно зростало!», — такою була офіційна версія радянської влади стосовно голоду 1932-1933 років.
Верхівка більшовицької партії наполегливо ігнорувала таке поняття як голод. Натомість впродовж всього існування СРСР просувалися гасла типу "Тимчасові продовольчі труднощі", боротьба з "куркулями", "буржуазними націоналістами" та "ворогами народу". Але Голодомор в Україні не був випадковим явищем природного чи соціального походження.
Що ж сталося? Світ охоптла "Велика депресія" – найбільша економічна криза в історії людства. На фоні цього Радянський Союз відчайдушно потребував коштів, найкращим способом отримати бажане виявилася хлібозаготівля. Щоправда, був один нюанс – житницею Європи вважалася Україна, населення якої воліло свободи і чинило найсильніший опір більшовицькій колективізації серед усіх радянських республік.
Повстання селян на українських землях зводили з розуму Генерального секретаря ЦК КПРС. Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої імперії була б неможливою. Тож, нав'язавши Україні завідомо нереальний план хлібозаготівлі, він вирішив одразу дві нагальні задачі – збільшити експорт пшениці в Європу і втихомирити надто волелюбних український народ.
Влаштувавши геноцид, Радянський Союз перекрив всі шляхи до порятунку. Про це свідчить свідоме, надзвичайно заповзяте блокування інформації про голод та мільйони смертей. У січні 1933 року Сталін зробив публічну заяву, в якій стверджував, що голод в Україні – це лише міф. Тоді сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги, продовживши страждання українців.
Хотіли бути вільними
Чим сильніше влада тиснула на українських селян, тим могутнішим ставав їх спротив. Селяни організовували рухи опору, які часом набували фантастичних масштабів. Напередодні Голодомору з колгоспів вийшли більше 4о тисяч селянських господарств, близько 500 сільських рад навідріз відмовилися приймати нереальні плани хлібозаготівлі. За офіційними даними лише у 1930 році в Українській СРР відбулося 1 716 масових повстань. Деякі з них класифікували, як збройні повстання проти російсько-більшовицької диктатури. Серед гасел, які розповсюджували українці були дуже провакативні: "Хай живе самостійна Україна!" та "Геть СРСР!".
Радянській владі не вдавалося встановити цілковитий контроль над Україною. Через опір селянства комуністам доводилося тікати з УСРР. У Кремлі розуміли безвихідність ситуації, тому вирішила заморити голодом український народ. Ще один доказ того, що голод на теренах України був штучно створеним – лист Сталіна до Кагановича, написаний у 1932 році, де він зазначає: «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні, Україну можемо втратити».
Географія голоду
Голодомор охопив всю радянську Україну. Був голод і за її межами - на території Поволжя, Кубані, гинули від недоїдання у Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані. Та це не робить геноцид загальносоюзним.
Адже близько 81% загиблих від голоду в Радянському Союзі - українці, 4,5% - росіяни, 1,4% - євреї та 1,1% - поляки. Решта жертв - це білоруси, болгари та угорці.
Зовсім не було голоду на українських землях Галичини, Волині, Західного Поділля, які у 1932-1933 роках входили до складу Польщі. Не торкнулася "продовольча криза" мешканців Буковини, яка належала Румунії, та чехословацького Закарпаття. Так само без масового голоду обійшлося в Криму, котрий тоді був частиною РСФСР.
Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Одеській області, Молдові (частина якої тоді була в УРСР) та Чернігівській області.
Вбиті голодом
Серед дослідників Голодомору і досі точаться суперечки щодо точної кількості жертв. Інституту демографії та соціальних досліджень кілька років тому вдалося розробити унікальну методологію, яка дозволяє оцінити приблизні втрати України внаслідок голоду 1932-1933 років. Завдяки цим підрахункам з'явилася цифра 3,9 мільйона заморених голодом. Саме цю версію вважають найбільш науково доведеною. Хоча деякі історики продовжують наполягати на більшій кількості жертв. Зокрема вчені Інституту національної пам'яті схильні думати, що внаслідок голоду загинуло щонайменше сім мільйонів українців.
Чому такі розбіжності? Труднощі з підрахунком виникають через певні історичні обставини. Одна з яких - заборона партійної верхівки фіксувати реальну кількість смертей. В розпал голоду було видане розпорядження, яке не дозволяло записувати причину смерті як "голод", тому в документі про смерть писали, що людина померла "від старості", "від тифу", "від серцевої хвороби", "виснаження" тощо.
В будь-якому разі, чи то 3 мільйони, чи то 7, це страшні цифри. Подумайте тільки, у червні 1933 року в Україні помирали: щодоби – 34 170 осіб; щогодини – 1 420 осіб; щохвилини – 24 людини.
Покарання за жагу до життя
У 1932 році Радянський Союз встановив для України нереальний план по заготівлі хліба. У селян, які зі зрозумілих причин не вкладалися в плани і боргували державі, конфісковували продовольчі запаси. І якщо спочатку каральним органам дозволяли брати лише зерно, м'ясо, сало, картоплю, то згодом вони взялися за решту майна: одяг, худобу, ікони, знаряддя праці тощо. Спеціальні загони за допомогою металошукачів обшукували городи селян й шукали закопані продукти. Відвертий грабіж влада називала штрафом за невиконання наказів.
Кореспонденти BBC News Україна записали свідчення мешканців Харкова, Полтави та Одеси, які пережили Голодомор. Марія Заїка з села Колесниківка Харківської області розповіла: "Увесь хліб забрали. Полізли на горище, позамітали всю квасолю, бо там більше не було нічого, крім тієї квасолі. Все забрали. Не залишили нічого".
Її односельчанин Григорій Медведєв згадував, що в 1932-1933 роках був рекордний урожай, особливо добре тоді вродила пшениця. Однак радянська влада вивезла все продовольство у невідомому напрямку, прирікши людей на смерть.
Боржників записували до так званих "чорних дошок". Занесення на такі дошки цілих районів, населених пунктів, колгоспів означало повне блокування їх спецзагонами та військами, недопущення виїзду населення за межі цих територій, вилучення всіх продуктів харчування, заборону торгівлі.
735 районів, сіл, хуторів, колгоспів в Україні було занесено на "чорні дошки" у 1932-33 роках. До окремих населених пунктів, які не виконували хлібозаготівель, або ж чинили опір, застосовували спеціальні репресії.
Розкуркулена сім'я біля свого колишнього будинку в селі Удачне Донецької області. 30-ті роки
Закон "про 5 колосків"
Закон про "п’ять колосків" – це народна назва Постанови "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності". Саме ця постанова остаточно позбавила українських селян шансу вижити. Закон передбачав жорстокі репресії та покарання "за розкрадання колгоспного майна".
"Крадіжкою" вважали навіть знайдені на полі кілька колосків, качан кукурудзи чи кілька картоплин, що залишилися після збору врожаю. Вважалося: нехай краще згниє, ніж дістанеться "класовому ворогу".
«Після збиральної кампанії на полі залишалися колоски. Коли люди пасли худобу, вони не мали права піднімати навіть зернинки, що лежали долі. За це кидали до в’язниці. Поля охороняли комсомольці-активісти, а колгоспні комори – сторожі. Біля полів будували вишки, на яких стояли озброєні люди і "ловили шпіонів"», – згадував Олександр Ковтун, спогади якого зафіксовані в Національній книзі пам’яті жертв Голодомору Сумської області.
Пік карального закону "про п’ять колосків" припав на завершальний етап хлібозаготівельної кампанії (кінець листопада 1932–січень 1933 рр.). Саме в цей період, вичерпавши так звані "видимі припаси хліба", влада починає виконувати заготівельний план, вилучаючи у селян "розкрадений, незаконно розданий і прихований хліб". Логіка була наступною: якщо не виконав план хлібозаготівель, а в тебе знайшли бодай щось їстівне, отже, ти вкрав це і приховав. Кримінальним злочином вважали навіть помел зерна. Через це у селян забирали жорна або їх просто розбивали.
По факту, закон "про п'ять колосків" забороняв селянам розпоряджатися вирощеною власноруч їжею. Його ухвала стала смертним вироком для мільйонів українців. В них забирали все до останньої зернини, а тих, хто намагався вижити, судили як ворогів народу. Радянська влада в прямому сенсі садила за грати помираючих від голоду селян. Нерідко "крадії" навіть не доживали до розгляду справ та гинули від виснаження.
За інформацією, оприлюдненою в 1988 році газетою "Правда", за неповні п’ять місяців після прийняття закону "про п’ять колосків", за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали навіть дітей, які намагалися роздобути принаймні якусь їжу.
Що їли?
У часи, коли радянська влада відбирала в українців усе, що тільки можна було їсти, доведені до відчаю селяни не знали, як втамувати свій голод. Перед страхом смерті вони перетворювали на їжу все, що потрапляло під руки — кору з дерев, траву, лушпиння з картоплі, навіть солому.
Навчилися селяни їсти і кістки тварин. Їх випарювали в казанах і розмелювали. Окрім кісток, на борошно мололи підошви із взуття, шкіряні паски, кирзові чоботи, потім з цього варили суп.
Селяни також їли мишей, ховрахів, кротів, щурів, їжаків, жаб, птахів, збирали різні личинки, розкопували дощових черв'яків та інших хробаків. Ночами ходили на скотомогильник викопувати дохлих коней і телят. Варто зауважити, що поїдання падалі нерідко ставало причиною масових отруєнь та епідемічних захворювань. Для боротьби з недугами радянська влада почала поливати галом і спалювати трупи хворих тварин.
Не новина, що під час Голодомору в Україні фіксували факти канібалізму. Проте це явище не набуло масового характеру. До нього вдавалися виключно через розлади психіки та божевілля від багатомісячного голоду. За даними істориків, канібалізм не був спадковим і завершився із закінченням голоду.
Вашій увазі «меню» середньостатистичного українця у 1932-1933 роках.
.png)
.png)
Фото: Українська академія лідерства
Найгірший ресторан у світі
Цього року випускники Української академії лідерства відкрили на вулицях восьми країн Європи (Австрії, Чехії, Естонії, Фінляндії, Люксембургу, Німеччини, Великої Британії та Франції) вуличні ресторани зі стравами часів Голодомору. У меню — хлібці з натертої трави, палянички з картопляних лушпайок, суп із шишок і багато інших дивних страв.
"Це спроба показати моторошну реальність, у якій виживали українці у часи штучно створеного голоду у 1932-33 роках і яку переживають тепер, коли Росія розв’язала в Україні повномасштабну війну", - кажуть організатори акції.
Гра в мовчанку
Що відрізняє Голодомор від інших трагедій? Його замовчували, дуже довго замовчували. В Радянському Союзі за згадку про голод людину могли визнати ворогом народу і репресувати. Навіть за часів вже незалежної України очевидці та безпосередні учасники тих страшних подій боялися розповідати про пережите. Українці і досі потрохи відновлюють правду про Голодомор.
Одним з перших про голод в СРСР заявив англійський журналіст Малкольм Маґерідж, було це у грудні 1933 року. Тоді журналіст, який побував в Україні і на власні очі побачив, що тут коїлося, написав три статті для газети "Manchester Guardian", в яких розповів про голод серед селян.
Маґерідж засвідчив масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр. Після його першої статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.
Але не все можна передбачити. У березні того ж року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс поїхав до СРСР, аби взяти інтерв'ю у Сталіна. Йому вдалося проїхатися Україною та зафіксувати жахіття, які там відбувалися. Джонс опублікував статтю "Тут немає хліба" про голод в Україні, яка викликала широкий резонанс, її передрукували у газетах "Manchester Guardian" і "New York Evening Post".
Тоді у Британському парламенті відбулись спеціальні дебати щодо Голодомору. Сенсаційні відкриття журналістів спробував заперечити кореспондент "New York Times" у Москві Волтер Дюранті. Він твердив, що селяни на території СРСР голодують, але не вмирають від голоду. І лише, коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.
Доречі у 2019 році про долю Гарета Джонса та голод було знято художній фільм, який вийшов в українському прокаті під назвою "Ціна правди".
Саме слово "Голодомор" вперше з'явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. У СРСР на той час історикам дозволяли лише говорити про "труднощі з продовольством", і аж ніяк не про голод.
Із вуст партійного високопосадовця слово "Голодомор" вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Щербицький, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-ліття УРСР, визнав факт голоду 1932-33 рр.
(Стаття Ґарета Джонса про Голодомор в Україні у London Evening Standard від 31 березня 1933 р.; джерело: genocideofukraine.com).
Визнання геноциду
Верховна Рада у 2006 році офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору вважається протиправним.
Термін "геноцид" або "народовбивство" ввів в активний вжиток польський юрист Рафаель Лемкін у 1944 році. А у 1953-му він публічно назвав "винищення української нації" "класичним прикладом геноциду".
Станом на сьогодні, Голодомор визнали геноцидом українського народу 20 країн світу. Зокрема, це США, Канада, Австралія, Ватикан, Португалія, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Грузія, Угорщина, Мексика, Еквадор, Колумбія, Парагвай, Перу. За останній рік таке рішення ухвалили також у Бразилії, Чехії, Молдові та Ірландії. У Румунії трагедію назвали злочином проти людяності.
Росія продовжує заперечувати, що Голодомор був геноцидом. Вона визнала, що причиною голоду була насильницька колективізація, але від нього постраждали багато регіонів СРСР, а не тільки Україна.
Безпосереднім організатором масового вбивства українців визнано радянського диктатора Йосипа Сталіна. 2010 року київський Апеляційний суд підтвердив висновки слідчих Служби Безпеки України про здійснення в 1932–1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму: Йосипом Сталіним, В'ячеславом Молотовим, Лазарем Кагановичем, Павлом Постишевим, Станіславом Косіором, Власом Чубаром та Менделем Хатаєвичем — геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове знищення.
Пам'ятаймо
Щороку, в останню суботу листопада, українці, вшановуючи пам'ять загиблих від Голодомору, запалюють свічки біля меморіалів і у своїх домівках. Ці вогники символізують вияв скорботи, віру в перемогу України та готовність докласти зусилля, щоб такий геноцид ніколи не повторився. Так, українців неодноразово намагалися знищити. Однак ми вистояли, і вистоїмо знову, адже за нашими плечима багатомільйонна підтримка пращурів, які знали ціну життя та свободи. Доказ тому - 102-річна українка, яка пережила Голодомор, а тепер допомагає ЗСУ. Нація незламних!
